Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.01.2016 року у справі №925/545/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року Справа № 925/545/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Самусенко С.С. - доповідача,Татькова В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення та постанову господарського суду Черкаської області від 15 червня 2015 року Київського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 рокуу справі№ 925/545/15господарського судуЧеркаської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доПриватного підприємства "Евентус-Білд" про стягнення 80 640 грн. за участю представника від відповідача: ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду із позовом до ПП "Евентус-Білд" про стягнення 72140 грн. оплати по перевезенню вантажу та 8500 грн. штрафу за простій автомобіля.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 15.06.2015 у справі №925/545/15 (суддя Довгань К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 (судді: Зеленін В.О. - головуючий, Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач не виконав належним чином взятих на себе зобов`язань за умовами договору про транспортне-експедиторське обслуговування від 25.03.2014 та заявки №3384А/13 від 25.03.2014 до цього договору, що дає право відповідачу відмовитися від виконання своїх зобов`язань за цим договором щодо оплати вартості перевезення.

ФОП ОСОБА_4, не погоджуючись із судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

У касаційній скарзі зазначається, що позивач, як перевізник, виконав свої зобов`язання щодо перевезення товару, факт псування вантажу при здійсненні перевезення не позбавляє його права на відшкодування витрат на перевезення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.01.2016 касаційну скаргу у справі №925/545/15 прийнято до провадження.

ФОП ОСОБА_4 звернувся до касаційної інстанції із заявою, в якій зазначив про неможливість з`явитися в судове засідання та просив розглянути справу по наявним у матеріалах справи доказам та прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2014 між ФОП ОСОБА_4 як перевізником та ПП "Евентус-Білд" як експедитором за допомогою засобів факсимільного зв`язку укладено договір №64 про транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.

За п.2.1 договору перевезення вантажів в міжнародному сполученні виконуються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, законодавчими і нормативними актами України, а також на підставі даного договору та заявки на перевезення, яка є додатком до даного договору.

Згідно п.2.6 договору відповідальним за стан вантажу від моменту завантаження до моменту передачі його вантажоодержувачеві є перевізник.

Відповідно до п.3.2 договору експедитор зобов`язався оплатити вартість перевезення відповідно до погодженої в заявці суми фрахту.

За п. 4.4 договору перевізник прийняв на себе відповідальність за збереження вантажів, що перевозяться за даною угодою, своєчасну їх доставку в пункт призначення і здачу їх вантажоодержувачеві, вказаному у товарно-транспортній накладній.

Пунктом 6.5 договору встановлено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність перед експедитором за пошкодження, втрату або розкрадання вантажу, події з вини перевізника з межею відповідальності згідно Конвенції CMR.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору та згідно заявки №384А/13 від 25.03.2015 сторони погодили: маршрут перевезення, вагу, об`єм та умови перевезення вантажу, а саме: продукти салат-латук до 15 т, 86 м.3, темп. +2+4 градуси; фрахт і умови оплати - 72 140 грн., 1-2 дні після вигрузки по копії рахунку. Штраф за затримку автомобіля на завантаженні, вивантаженні оплачує винна сторона у розмірі 500 грн. в добу по території України і 1000 грн. за межами України.

Також судами встановлено, що 27.03.2014 по 04.04.2014 водій позивача на транспортному засобі, який обладнаний авто-термометром, перевозив вантаж.

У міжнародній товарно-транспортній накладній CMR №222930 від 27.03.2014, виданій на здійснення спірного перевезення вантажу, відсутні відомості щодо неналежної якості вантажу при завантаженні.

Після прибуття на місце розмитнення 04.04.2014 актом проведення експертизи, складеним комісією встановлено, що партія салату "Айсберг" мала явні ознаки захворювання (гниль, бурі качани та специфічний гнилісний запах) також була збиткова вологість.

У зв`язку з тим, що вантаж - салат "Айсберг" виявився на 80% зіпсованим, комісія забракувала дану партію та не прийняла на виробництво.

Крім того, факт псування вантажу зафіксовано актом №1-725 від 07.04.2014, складеним Київською торгово-промисловою палатою.

За заявкою відповідача №392Ф/14 від 17.04.2014 позивачем було здійснено перевезення партії салату до с.Степанівка, Комінтернівського р-ну Одеської області для утилізації. Вартість вказаного перевезення в сумі 5000 грн. відповідач позивачу сплатив.

Також суди встановили, що 30.04.2014 позивач направив відповідачу рахунок №СФ-0000071 від 23.04.2014 на суму 72140 грн. та акт №ОУ 0000073 про виконані транспортні послуги від 23.04.2014 на суму 77140 грн., у тому числі: 72140 грн. за транспортні послуги по маршруту м.Лорка (Іспанія) - м/п "Святошин" с.Петропавлівська Борщагівка та 5000 грн. за транспортні послуги по маршруту м/п "Святошин" с.Петропавлівська Борщагівка - с.Степанівка, однак відповідачем не підписано акт та грошові кошти за перевезення в сумі 72140 грн. не сплачено.

За ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Відповідно до ст.924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ч.1 ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

За ч.1 ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Відповідно до ч.2 ст. 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно ст.23 Конвенції підлягають відшкодуванню плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов`язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

За ст.3 Конвенції транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов`язки.

Згідно ст.ст. 526, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В заявці №3384А/13 сторони погодили умови перевезення, зокрема температурний режим, та умови оплати - 1-2 дні після вигрузки по копії рахунку.

Оскільки товар прибув до місця розмитнення зіпсованим та непридатним для подальшої реалізації, вигрузки у вантажоотримувача фактично не відбулось. Всю партію товару поміщено до митного режиму знищення та його утилізації.

Саме перевізник у даному випадку повинен довести факт вчинення всіх дій для збереження вантажу та відсутність своєї вини у псуванні товару, чого останнім зроблено не було.

Як вбачається із встановлених судами обставин, позивачем не надано належних та допустимих доказів виконання належним чином взятих на себе зобов`язань за умовами договору про транспортне-експедиторське обслуговування та заявки №3384А/13.

З огляду на наведені вище норми та встановлені судами обставини, у відповідача не виник обов`язок з оплати послуг за договором №64 та заявкою №3384А/13, а тому судами обгрунтовано відмовлено в задоволенні позову.

За ч.2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника щодо порушення та неправильного застосування судами норм права не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

Відповідно до ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 у справі №925/545/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. Плюшко

Судді: С. Самусенко

В. Татьков